Ти буда неначе зіронька на небі.

Твій легкий подих заставляв дрижати.

Ти була тендітна і спокуслива.

ти не хотіла коритися навколишньому світові,

Який безжально наступав на твою свідомість.

Ти була противником усього буденного і зарозумілого.

Прагнучи лише свободи і тиші

Ти потрапила в лапи безжального болю.

Він не міг не залишити глибоких ран на твоєму чистому тілі.

Але ти йшла далі. йшла до своєй мети.

Вона поруч, вона близько. Але ти обернулася.

Ти вирішила побачити в останній раз той ганебний світ.

Те що постало перед тобою ти запамятаєш навічно.

Так, все вмерло. Все окутав безжальний хаос і сморід

Скривджених і слабких душ тих, хто залишився.

Але ти вижила і ти перейшла ту границю всесвіту.

Тепер ти там. Тебе ніхто не дістане.

Ти будеш щаслива і безмежно раді.

Живи. Живи так щоб відчули це ми, ті що залашились.

Останні краплини холодного чаю - найсмачніші і найбажаніші. Останні секунди поряд з тобою – найприємніші, найбажаніші, які не хочеться відпускати ніколи. Дивлюся в твої сонні засмучені очі і плачу. Чую: ,,Я не спала всю ніч” Хочеться пригорнути тебе, щоб ти задрімала в мене на руках. Але ті слова були адресовані не мені. Ми просто сидимо і дивимось один на одного. Я тону в твоїх очах. Я не хочу їх покидати. Ні, не йди. Не покидай мене на поталу вовкам самотності. Я не хочу залишитися сам на сам зі своєю свідомістю. Ти тихенько підіймаєшся. Я зриваюся і торкаюсь твоїх губ. Солодкий присмак кохання і ненависті. Ти мене не відштовхнула і ми злилися в тому поцілунку який тривав вічність. Ти спинилася! Ти залишилась! Ти не покинула мене! Ти та остання краплина життя в бокалі світу. Ти мій Бог і спасіння. І я навіки залишуся в твоїх обіймах. Я тебе не відпущу. І ми знову сиділи, дивились один на одного і насолоджувалися звуком биття наших сердець.

Пройшли майже всі свята, закінчуються такі солодкі канікули( і скоро знову в школу( Подивився сьогодні на своє завдання з алгебри, подумав шо по ньому треба буде писати самостійну і відклав його в сторону. Не те щоб не знав як робити. Думки до того є. Тільки починати це робити чогось дуже лінь. Але колись його все-таки треба буде зробити)

А знаєте, без школи якось нудно. Не зважаючи на нудні уроки, набридливих вчителів, сонечко за вікном і бажання виспатись, там є мої друзі. Які не є, але друзі. З ними хоть весело) І забуваєш про постійні буденні проблеми.

P.S.: Друзі та подруги які колись можливо напишуть який коментар на оце і не мають свого username-а то хоть підписуйтесь хто. Наперед вдячний.

Я знаю є світ, світ - де люди добріші,

Де немає ридань, де забули про біди,

Ідеальнтй той світ, де колись я хтів бути

Але зараз я заню одне – це лиш біль

Біль від радості й вічного щастя

Біль від плоскості білої гами

Світ без болі, без мук і страждання

Він марніє і в ньому не хочу

Я засохнути наче на сонці.

Біль, страждання та муки одні

Ні, це зло, це погане творіння

Але як же без них? А ніяк

Все це вчить бути сильним і смілим

                                                                                                     Бути вічним, жахливим і добрим.

Все це просто вимагає продовження. Може якось допишу

Бути вічним романтиком неможливо. Хочеться мандрувати, жити, кохати. Хочеться проводити з нею всі дні і ночі. Прокидатися і бачити її очі. Заплутуватися в її волоссі, вмирати в її обіймах. Хочеться таорити для неї, писати, ловити, кидати, робити все можливе і неможливе. Кохання підіймає до небес. Радість наповнює душу, розум неначе зникає. Його нема, він десь сховався. Мені хочеться подарувати їй себе, свою енергію, свою любов. І дуже хочеться щоб вона це прийняла.

Розпочався Новий Рік. Рік щура, хоча я більше вживаю рік миши. Старі проблеми позаду, по переду рік нових перемог, досягнень, змін (вірю що позитивних). Мені цікаво, хто як зумтрічав цей 2008 рік. Я, наприклад, просидів дома, за столом і за телевізором. Одне радує, що вночі переслухав, як не дивно, по телебаченню всю неформатну ,,естраду" Росії. Було весело. Пів ночі громихали салюти за вікном. Та я напевно радий що його так зустрів. Все ж краще ніж нічого))

Привіт. Хочу щось написати. На цьому настоює одна людина))) Чесно кажучи не маю поняття що писати. 

Як часто ви кажете своїм коханим ,,Я тебе люблю"? По св*ятам? А треба казати приємні слова що секунди. Вони їх потребують. Їм від цього стає тепліше, комфортніше поряд з вами. Вони стають радісними. Кажіть частіше своїм коханим такі слова!!!

Друзі вже почали помічати що я розчарувався в людях. Але мені кажут що я міняюсь. Напевно на краще. Побачимо. 

Провів сьогодні трошки неприємну розмову яка зіпсувала мені настрій, але згодом і підняла. Мені дали надію. Буду виправдовувати її.

Шось таке написав недавно:
Він ішов безлюдною вуличкою, навколо нього височіли будинки. Проминувши три квартали він завернув за ріг. Його ноги боліли, кеди були поношені але він їх любив, навіть коли ступні горіли вогнем він їх не знімав. За спиною стареньки вірний рюкзак в якому було пару бутербродів, ще одна футболка і набір запасних батарейок. На вухах сиділи вірні навушники і грала стара і добра музика. В роздумах він пройшов ще пару кварталів. Ось і її будинок. Вона десь тут. Він піднявся на шостий поверх. Постукав у звичні двері але на його подив йому відповів грубий голос:

- ,,Хто?"

- ,,Мені потрібна Оксана"

- ,,а ти хто?"

- ,,її хлопець"

- ,,вали звідси, вона не хоче тебе бачити"

Йому все стало ясно. Він згадав цей голос. Невже це був його єдиний вірний друг? Як він міг. Він кулею вилетів з підї*зду. Сльози покотилися з його очей. Він присів на лавці в сусідньому дворі. Пройшло десь з пів години. Перед собою він побачив рожеві кеди, підняв голову і майже впав. Перед ним стояла гарна дівчинка, яка запитала чи можна біля нього присісти. Він підсунувся. Вони почали говорити. Говорили про все, про музику, про людей, про них. Нарешті вони встали і пошкандибали геть. Куди ніхто не знає. Тепер вони разом, вони щасливі. Хлопець і Дівчина, він і Настя. Дві душі які зустрілися випадково і закохалися. (далі може буде).

і те шо написав троха давніше:
дощ.....круто коли падає вода з неба. коли вона легенько і не вимушено скроплює наш світ, нашу душу....

дощ змиває той весь бруд з нашого життя. ми поченаємо творити, жити. все починає жити після дощу. така банальність як дощ може змінити життя. прекрасити або зруйнувати. посіяти в душі бажання або ж розбити всі мрії в щент.

Здається кохаєш,

Так ніжно, так вірно

Без остраху в серці

та з болем в душі

кохаєш і мрієш.

аж раптом, як морок

отримуєш в відповідь

голосне ,,НІ”

Не хочу, не знаю,

Не можу, не буду.

Людину ламають

Неначе папір.

І раптом зникає.

Зникає навколо

І сонце, і місяць, і люди

І ти залишаєшся сам по собі.

Усе покидаєш і йдеш геть туди,

Де світла немає, де ночі самі.

Ти вмреш. Помреш навікі

Ніхто й незгадає

І навіть вона, та, яку ти кохав

Не взнає, не схоче, не зможе.

Вона не згадає тебе.

Ти помер!